КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «КОЗАЦЬКА ГІМНАЗІЯ КРОПИВНИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ»

 





Інформаційний бюлетень

Як допомогти дитині в підготовці домашніх завдань

Пам'ятка

1.  Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини.

2. Починати виконувати домашнє завдання треба після того, як дитина відпочила. Не слід відкладати уроки на вечір.

3. Після 30—40 хв неперервної роботи треба зро­бити перерву на 5—10 хв і заповнити цей час фізич­ними навантаженнями.

4. У жодному разі не давайте дитині додаткових домашніх завдань, крім тих, які дали в школі. Не зму­шуйте переробляти погано виконану класну роботу.

5. Ніколи не сваріть дитину за виправлення, навіть якщо від них у зошиті брудно. Самовиправлення — це перша форма самоконтролю. їх треба всіляко за­охочувати.

6. Батьки, почніть цікавитися не промахами, а ус­піхами своєї дитини!

 

Меморандум дитини

• Не псуйте мене. Я чудово знаю, що мені зовсім не потрібно все, що я прошу. Я просто перевіряю вас.

 

•  Не застосовуйте до мене сили. Інакше це на­вчить мене думати, що сила — це єдине, що має зна­чення. Краще, якщо ви мене просто переконаєте.

•  Не давайте обіцянок: може виявитися, що вам не вдасться їх дотримати. Це підірве мою до­віру до вас.

•  Ігноруйте мої провокації. Інакше я прагнутиму отримувати все нові й нові «перемоги».

•  Не виправляйте мене перед людьми. Я охоче по­слухаю, якщо поговорите зі мною тихо, без свідків.

•  Не намагайтеся обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Тоді я чомусь не дуже добре чую, а слухаюсь іще гірше. Я зроблю все, чого ви хочете, але давайте поговоримо про це пізніше. Не читайте мені нотацій. Ви б здивувалися, якби дізналися, що я добре усвідомлюю, що погано, а що — добре.

•  Не змушуйте мене почуватися так, ніби мої по­милки — це гріхи. Я мушу вчитися робити помилки без відчуття того, що я поганий.

•  Не прискіпуйтеся і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутися глухим, щоб якось захис­титись.

•  Не вимагайте пояснень моєї поведінки. Іно­ді я справді не знаю, чому я це роблю. Не захищайте мене від наслідків моєї поведінки. Я маю вчитися з досвіду. Не відштовхуйте мене, коли я ставлю чесні запитання. Інакше ви побачите, що я припинив за­питувати й шукаю відповіді хтозна-де.

•  Ніколи не натякайте на те, що ви бездоганні й непогрішні. Це надто багато вимагатиме від мене.

•  Не шкодуйте, що ми небагато часу разом. Го­ловне те, як ми його провели.

•  Не дозволяйте моїм страхам збуджувати у вас тривогу, бо інакше я справді злякаюсь.

•  Не вважайте, що вибачитися переді мною — нижче вашої гідності.    

•  Не забувайте, що я не можу жити без доброго розуміння та заохочення. Чесно зароблене схвалення іноді забувається, а лайка — ніколи.                                  і

•  Ставтеся до мене так, як ви ставитеся до своїх друзів, тоді і я стану вашим другом. Пам'ятайте, що я більше навчуся з прикладу, а не з критики.

Пам'ятка для батьків

Що означає бути п'ятикласником?

Ваші діти зробили новий крок — з початкової школи до середньої ланки навчання. У цей час у дітей може спостерігатися таке явище, як різка соціальна дезадаптація, психологічний дискомфорт. У чому ж причина? Можна назвати такі фактори:

•  різноманіття нових предметів;

•  збільшення навчального навантаження;

•  новий класний керівник;

•  нові та різні (за характером, системою вимог, особистими якостями) вчителі-предметники;

•  новий режим праці;

•  труднощі звикання до нових умов навчання та засвоєння нових вимог;

•  зміна соціального статусу в новому учнівському колективі, а відповідно — зміна звичної психологічної атмосфери.

Адаптація до нових умов життя й обов'язків від­бувається не відразу. Це тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Три­ває цей період у середньому від 10—18 днів до од-ного-трьох місяців. Безперечно, є діти, які вільно вписуються в шкільну систему норм, вимог та со­ціальних стосунків, але більшість учнів 5-х класів схильні до дезадаптації: стають неуважними, без­відповідальними, тривожними, невпевненими в со­бі, гірше вчаться порівняно з початковою школою, відчувають труднощі в спілкуванні з ровесниками та вчителями; знижується опірність організму хворобам, порушується сон, апетит.

Як допомогти?

Як уже зазначалося, перехід до основної шко­ли і зміна звичних шкільних умов є надзвичайно стресовим чинником для десятирічної дитини. І тут дуже важливою й навіть необхідною буде допомога батьків.

Ми пропонуємо декілька порад, які, сподіваємось, стануть вам у пригоді:

•  дуже важливо дотримуватися режиму дня: навички планування часу — чи не найважливіші з тих, які допомагають учитися. Адже одна з проблем п'ятикласників — це те, що їм не вистачає часу і для навчання, і для повноцінного відпочинку;

•  слідкуйте за тим, щоб дитина отримувала повноцінне харчування;

•  проводьте разом із дитиною вільний час;

•  у разі конфліктів засуджуйте не саму дитину, а її вчинок;

•  говоріть з дитиною про її справи — слухайте та чуйте її. Щодня цікавтесь успіхами своєї дитини в школі (питайте, що цікавого було сьогодні в школі, про що вона дізналася, чого навчилася, чи хвалили її вчителі);

•  допомагайте дитині виконати те, чого вона ще не вміє;

•  дозволяйте дитині робити свій вибір, приймати власне рішення;

•  вселяйте в дитину віру у власні сили;

•  хваліть дитину, але кожна похвала має бути обґрунтованою;      

•  радійте успіхам своєї дитини (навіть, на ваш по­гляд, незначним), допомагайте їй, але пам'ятайте, що допомога і контроль не повинні бути муштрою, моралізуванням. Головне — підтримуйте інтерес до навчання!

 

Інформація для батьків про їх відповідальність за збереження життя і здоров’я дітей під час проведення травневих свят

 

Нагадуємо батькам учнів та особам, які їх замінюють, про відповідальність за збереження здоров’я і життя дітей під час проведення суспільно-політичних заходів у святкові дні 1, 2, 9 травня 2014 року.

Також нагадуємо, що відповідно до вимог чинного законодавства:

діти до 16 років з 22:00 до 6:00 можуть знаходитися в установах, в яких здійснюється діяльність у сфері розваг або громадського харчування тільки у присутності принаймні одного з батьків або іншого законного представника дитини;

діти до 14 років не можуть самостійно виїжджати на дорогу з твердим покриттям на велосипедах;

їзда на мопедах, скутерах, мотоциклах дозволяється з 16 років за наявності водійських прав;

керування іншими транспортними засобами дозволяється з 18 років за наявності водійських прав;

без супроводу і контролю батьків або інших законних представників неповнолітнім дітям не дозволяється купатися у водоймах, забороняється заходити або обстежувати територію нежитлових приватних помешкань і будинків, брати участь у колективних походах і ночівлях на природі.

 

 

 Характер дітей,
 в залежності від методів виховання батьків

Авторитетні батьки — ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись , зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. Разом з тим такі батьки зазвичай виявляють твердість, стикаючись з дитячими примхами, а тим більше з невмотивованими спалахами гніву.

     Діти таких батьків допитливі, прагнуть обґрунтувати, а не нав'язати свою точку зору, відповідально ставляться до своїх обов'язків, їм легше дається засвоєння соціально прийнятних і заохочувальних форм поведінки. Вони енергійніші й впевненіші в собі, у них краще розвинені почуття власної
гідності й самоконтроль, їм легше вдається налагодити добрі стосунки з однолітками.

Авторитарні батьки — дратівливі, схильні до конфліктів діти. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід давати дуже багато свободи, що вона повинна в усьому підкорятися їх волі, авторитету. Не випадково ці батьки у своїй виховній практиці, прагнучи виробити в дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливість для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо дитина права. Авторитарні батьки частіше за все не вважають за потрібне хоч якось обґрунтовувати свої вимоги. Жорсткий контроль за поведінкою дитини — основа їхнього виховання, яке не йде далі суворих заборон, доган і нерідко фізичних покарань. Спосіб дисциплінарної дії, що часто зустрічається, — залякування, погрози. Такі батьки виключають душевну близькість з дітьми, вони скупі на похвалу, тому між ними і дітьми рідко виникає почуття прихильності.

       Проте жорсткий контроль рідко дає позитивний результат. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвивається почуття вини або страху перед покаранням і, як правило, дуже слабкий самоконтроль, якщо він узагалі з'являється. Діти авторитарних батьків важко встановлюють контакти з однолітками через свою постійну настороженість і навіть ворожість до оточення. Вони підозрілі, похмурі, тривожні і внаслідок цього — нещасні.

         Поблажливі батьки — імпульсивні, агресивні Діти. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм вчиняти як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності й самоконтролю. Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не звертають уваги на спалахи гніву й агресивну поведінку, у результаті яких трапляються неприємності. У дітей же частіше за все проблеми з дисципліною, нерідко їхня поведінка стає просто некерованою. Що в таких випадках роблять поблажливі батьки? Звичайно, вони у відчаї та реагують дуже гостро — грубо й різко висміюють дитину, а в гніві можуть застосовувати фізичне покарання. Вони позбавляють дітей батьківської любові, уваги та співчуття.

 

Відхилення в стилях сімейного виховання

Гіпопротекція. Характеризується недоліком опіки і контролю. Дитина залишається без нагляду. До дитини виявляють мало уваги, немає інтересу до її справ, вона часто фізично занедбана й недоглянута.
При прихованій гіпопротекції контроль і турбота мають формальний характер, батьки не включаються в життя дитини. Невключеність дитини в життя сім'ї призводить до її асоціальної поведінки через незадоволеність потреби в любові та прихильності.

Домінантна гіперпротекція. Виявляється в підвищеній, загостреній увазі й турботі, надмірній опіці й дріб'язковому контролі поведінки, стеженні, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності й відповідальності. Це призводить або до реакції емансипації, або до безініціативності, невміння постояти за себе.

Потуральна гіперпротекція. Так називають виховання «кумира сім'ї». Батьки прагнуть звільнити дитину від щонайменших труднощів, потурають її бажанням, надмірно обожнюють і протегують, захоплюються її найменшими успіхами і вимагають такого самого захоплення від інших. Результат такого виховання виявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства.

Емоційне відкидання. Дитиною обтяжуються, її потреби ігноруються. Іноді з нею жорстоко поводяться. Рідні (або їх «заступники» — мачуха, вітчим та ін.) вважають дитину тягарем і виявляють загальну незадоволеність нею. Часто зустрічається приховане емоційне відкидання: батьки прагнуть
завуалювати реальне ставлення до дитини підвищеною турботою й увагою до неї. Цей стиль виховання найбільш негативно діє на розвиток дитини.

Жорстокі взаємини. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зривають зло, застосовуючи насильство, або бути прихованими, коли між батьками і дитиною стоїть «стіна» емоційної холодності і ворожості.

Підвищена моральна відповідальність. Від дитини вимагають чесності, порядності, почуття обов'язку, не відповідних її віку. Ігноруючи інтереси й можливості підлітка, покладають на нього відповідальність за благополуччя близьких. Йому насильно приписують роль «глави сім'ї». Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться їх розчарувати. Часто їй передоручають догляд за молодшими дітьми або старими.


              Вплив чинників сімейного виховання
       на формування психологічної позиції дитини

 

 

 

 

 

 

 

Зовнішні чинники

 

 

виховання

Психологічні позиції (варіанти особистості і типи долі)

 

 

1

 

 

Підтвердження від дорослих «негарності» ди­тини

 

«Я — негарний, інші — гарні» (комплекс неповноцінності). Кредо: «Моє життя небагато варте». Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнен­ня удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня пере­вага за рахунок модного одягу, автомобіля тощо); прагнення вдоскона­лити себе за рахунок досягнення успіху в кар'єрі, спорті (зовнішня звер­хність)

 

 

2

 

Відкидання дитини. Суперечлива поведінка батьків. Жорсткі покарання

 

«Я — негарний, інші — погані» (повна безнадійність). Кредо: «Життя взагалі не варте!» Варіанти: невдачі; алкоголізм, наркотики; самогубство

 

 

3

 

Побої. Розбещеність дитини

 

«Інші — погані, я — гарний». Кредо: «Чуже життя небагато варте». Варіанти: жертва (усі погані); бажання робити боляче іншим; вербально (критика інших) або фізично (побиття, убивства); бажання розпоряджа­тися іншими (прагнення до влади)

 

 

4

 

Твердження дорослих про позитивні риси ди­тини. Прийняття її такою, якою вона є. Роз­виток у дитини зусиль до самовдосконалю­вання, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивно­го підходу до невдач: «Не вийшло, то спробуй інакше»

 

 

 

«Я — гарний, інші — гарні, життя — гарне». Кредо: «Життя варте то­го, щоб жити!». Для того щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Характер дітей,
 в залежності від методів виховання батьків

Авторитетні батьки — ініціативні, товариські, добрі діти. Авторитетні ті батьки, які люблять і розуміють дітей, вважаючи за краще не карати, а пояснювати, що добре, а що погано, не побоюючись , зайвий раз похвалити. Вони вимагають від дітей осмисленої поведінки і прагнуть допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. Разом з тим такі батьки зазвичай виявляють твердість, стикаючись з дитячими примхами, а тим більше з невмотивованими спалахами гніву.

     Діти таких батьків допитливі, прагнуть обґрунтувати, а не нав'язати свою точку зору, відповідально ставляться до своїх обов'язків, їм легше дається засвоєння соціально прийнятних і заохочувальних форм поведінки. Вони енергійніші й впевненіші в собі, у них краще розвинені почуття власної
гідності й самоконтроль, їм легше вдається налагодити добрі стосунки з однолітками.

Авторитарні батьки — дратівливі, схильні до конфліктів діти. Авторитарні батьки вважають, що дитині не слід давати дуже багато свободи, що вона повинна в усьому підкорятися їх волі, авторитету. Не випадково ці батьки у своїй виховній практиці, прагнучи виробити в дитини дисциплінованість, як правило, не залишають їй можливість для вибору варіантів поведінки, обмежують її самостійність, позбавляють права заперечувати старшим, навіть якщо дитина права. Авторитарні батьки частіше за все не вважають за потрібне хоч якось обґрунтовувати свої вимоги. Жорсткий контроль за поведінкою дитини — основа їхнього виховання, яке не йде далі суворих заборон, доган і нерідко фізичних покарань. Спосіб дисциплінарної дії, що часто зустрічається, — залякування, погрози. Такі батьки виключають душевну близькість з дітьми, вони скупі на похвалу, тому між ними і дітьми рідко виникає почуття прихильності.

       Проте жорсткий контроль рідко дає позитивний результат. У дітей при такому вихованні формується лише механізм зовнішнього контролю, розвивається почуття вини або страху перед покаранням і, як правило, дуже слабкий самоконтроль, якщо він узагалі з'являється. Діти авторитарних батьків важко встановлюють контакти з однолітками через свою постійну настороженість і навіть ворожість до оточення. Вони підозрілі, похмурі, тривожні і внаслідок цього — нещасні.

         Поблажливі батьки — імпульсивні, агресивні Діти. Як правило, поблажливі батьки не схильні контролювати своїх дітей, дозволяючи їм вчиняти як заманеться, не вимагаючи від них відповідальності й самоконтролю. Такі батьки дозволяють дітям робити все, що їм захочеться, аж до того, що не звертають уваги на спалахи гніву й агресивну поведінку, у результаті яких трапляються неприємності. У дітей же частіше за все проблеми з дисципліною, нерідко їхня поведінка стає просто некерованою. Що в таких випадках роблять поблажливі батьки? Звичайно, вони у відчаї та реагують дуже гостро — грубо й різко висміюють дитину, а в гніві можуть застосовувати фізичне покарання. Вони позбавляють дітей батьківської любові, уваги та співчуття.

 

Відхилення в стилях сімейного виховання

Гіпопротекція. Характеризується недоліком опіки і контролю. Дитина залишається без нагляду. До дитини виявляють мало уваги, немає інтересу до її справ, вона часто фізично занедбана й недоглянута.
При прихованій гіпопротекції контроль і турбота мають формальний характер, батьки не включаються в життя дитини. Невключеність дитини в життя сім'ї призводить до її асоціальної поведінки через незадоволеність потреби в любові та прихильності.

Домінантна гіперпротекція. Виявляється в підвищеній, загостреній увазі й турботі, надмірній опіці й дріб'язковому контролі поведінки, стеженні, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності й відповідальності. Це призводить або до реакції емансипації, або до безініціативності, невміння постояти за себе.

Потуральна гіперпротекція. Так називають виховання «кумира сім'ї». Батьки прагнуть звільнити дитину від щонайменших труднощів, потурають її бажанням, надмірно обожнюють і протегують, захоплюються її найменшими успіхами і вимагають такого самого захоплення від інших. Результат такого виховання виявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства.

Емоційне відкидання. Дитиною обтяжуються, її потреби ігноруються. Іноді з нею жорстоко поводяться. Рідні (або їх «заступники» — мачуха, вітчим та ін.) вважають дитину тягарем і виявляють загальну незадоволеність нею. Часто зустрічається приховане емоційне відкидання: батьки прагнуть
завуалювати реальне ставлення до дитини підвищеною турботою й увагою до неї. Цей стиль виховання найбільш негативно діє на розвиток дитини.

Жорстокі взаємини. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зривають зло, застосовуючи насильство, або бути прихованими, коли між батьками і дитиною стоїть «стіна» емоційної холодності і ворожості.

Підвищена моральна відповідальність. Від дитини вимагають чесності, порядності, почуття обов'язку, не відповідних її віку. Ігноруючи інтереси й можливості підлітка, покладають на нього відповідальність за благополуччя близьких. Йому насильно приписують роль «глави сім'ї». Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться їх розчарувати. Часто їй передоручають догляд за молодшими дітьми або старими.


              Вплив чинників сімейного виховання
       на формування психологічної позиції дитини

 

 

 

 

 

 

 

Зовнішні чинники

 

 

виховання

Психологічні позиції (варіанти особистості і типи долі)

 

 

1

 

 

Підтвердження від дорослих «негарності» ди­тини

 

«Я — негарний, інші — гарні» (комплекс неповноцінності). Кредо: «Моє життя небагато варте». Варіанти: пасивне переживання невдач; прагнен­ня удосконалити себе за допомогою якихось предметів (зовнішня пере­вага за рахунок модного одягу, автомобіля тощо); прагнення вдоскона­лити себе за рахунок досягнення успіху в кар'єрі, спорті (зовнішня звер­хність)

 

 

2

 

Відкидання дитини. Суперечлива поведінка батьків. Жорсткі покарання

 

«Я — негарний, інші — погані» (повна безнадійність). Кредо: «Життя взагалі не варте!» Варіанти: невдачі; алкоголізм, наркотики; самогубство

 

 

3

 

Побої. Розбещеність дитини

 

«Інші — погані, я — гарний». Кредо: «Чуже життя небагато варте». Варіанти: жертва (усі погані); бажання робити боляче іншим; вербально (критика інших) або фізично (побиття, убивства); бажання розпоряджа­тися іншими (прагнення до влади)

 

 

4

 

Твердження дорослих про позитивні риси ди­тини. Прийняття її такою, якою вона є. Роз­виток у дитини зусиль до самовдосконалю­вання, прийняття відповідальності за своє життя, соціального інтересу та продуктивно­го підходу до невдач: «Не вийшло, то спробуй інакше»

 

 

 

«Я — гарний, інші — гарні, життя — гарне». Кредо: «Життя варте то­го, щоб жити!». Для того щоб стати переможцем, необхідні свідомі дії й цілеспрямованість

 

 

 

 

 

 

 

nbsp;/bnbsp;